CEO проектів Євгена Клопотенка: «Творчість без системності — просто хобі»

01.04.2021
Hub 4.0
CEO проектів Євгена Клопотенка: «Творчість без системності — просто хобі»

Інколи нам здається, що обличчя бренду — це єдиний, хто його будує. Та найчастіше за успішною медіа-персоною стоїть професійна команда на чолі з потужним керівником бізнес-процесів. Сьогодні ми поговорили з Олександрою Фідкевич, яка знаходиться за лаштунками більшості справ українського шеф-кухаря, підприємця та телеведучого Євгена Клопотенка. Як їх команді вдалося вирости вдесятеро за 5 років, чому негативні наслідки карантину їх оминули, та що означає хештег #директор_зая в Інстаграмі Олександри — читайте далі. 

Як ви почали працювати з Євгеном?

Ми знайомі досить давно. Після перемоги в «Мастер Шефі» (Євген Клопотенко переміг у 5 сезоні кулінарного шоу – ред.) Женя давав інтерв’ю, де говорив про те, як хоче змінити харчування дітей в українських школах. Я не пам’ятаю, що саме він сказав, але пам’ятаю, що для мене це звучало дивно. Тієї ж ночі я написала Жені й запропонувала консультацію, бо в той час якраз вивчала дієтологію.  Ми зустрілись один раз, потім ще кілька, після чого він запитав: «Хочеш бути моїм директором?» Я відчула, що мені це цікаво і погодилась, хоча на той момент ми навіть гроші не встигли обговорити. Просто написали на серветці в ресторані структуру майбутнього проекту, Женя довірився мені й сказав: «Роби, як вважаєш за потрібне». І ось уже майже 5 років ми — бізнес-партнери і я управляю різними напрямками бренду «Євген Клопотенко»

 

Який із напрямків для вас зараз основний?

Такого немає. Майстер-класи, сайт з рецептами, соцмережі, онлайн-курс, ресторан, книги, інтернет-магазин — усе це відпочатку ми розвиваємо рівномірно. Така диверсифікація зекономила нам купу нервів під час першого локдауну в березні 2020-го. Тоді в нас повністю припинились майстер-класи, які складали 15% наших прибутків, але водночас просто вибухнули онлайн-майданчики — соцмережі та сайт. Коли нас запитували, як ми пережили карантин, я думала: а він був? Для нас це взагалі якось пройшло повз, тому що принцип «розкладання яєць в різні корзини» спрацював ідеально. Щоразу, якщо просідає якийсь напрямок, інший його компенсує. Структура прибутковості бізнесу тримається, і я за це відповідальна. 

Що допомагає вам тримати цей баланс?

Любов до системності. Я працювала в різних сферах і знаю, що можу увійти в будь-яку систему й розкласти її по поличках. Інколи жартую, що є зошит в клітинку, а в мене мозок в клітинку. Я ще люблю фразу: «Творчість без системності це просто хобі». Можна скільки завгодно смажити котлети, та поки ти не заходиш у системність цього процесу, бізнесу з нього не зробиш. Я впевнена що в мене вийшло «запакувати» творчість Жені в досить структурний проектний бізнес. 

Як ви, будучи системною людиною, будуєте комунікацію з креативним та, можливо, дещо імпульсивним бізнес-партнером?

Насправді Женя може бути структурним. Він може сісти й так цифри порахувати! Просто йому це не подобається. Так само й я можу бути креативною, але сам процес мені не подобається. 

Бізнес-партнерам треба приймати свої розбіжності. Як би мене не бісило це його «запізнитись на півгодини», я розцінюю це як «побічний ефект» потужної креативності. Так само і він може жартувати наді мною: «Ой, знову ти зі своїми папірцями», але він розуміє, що це моя сильна сторона. Я дозволяю Жені бути собою, інакше це задушило би його креатив. І що би ми мали в результаті?

 

Як ви вирішуєте суперечки, коли вони виникають між вами?

Хоч ми обидва імпульсивні, але мирить нас спільна ідея. Коли я злюсь на Женю, то згадую, що в нас є спільна професійна ціль покращити культуру харчування в Україні. Спираючись на неї, я йду на діалог. 

Коли в тебе є бізнес-партнер, важливо знайти будь-які способи, аби бути з ним у балансі. Наші з Женею методи вивчити гороскопи один одного, перевірити по нумерології, зазирнути в соціоніку, human design ми знаємо все один про одного і нашу сумісність. От, наприклад, по human design Женя маніфестор, а я проектор. Тобто, він генерує багато енергії, а я ловлю її та направляю. 

Вашому проекту майже 5 років. Чи сильно змінилась команда за цей час?

У серпні 2020 почалась кадрова реновація, я би так це назвала. Вона була очікувана, я відчувала, що так має бути. Деякі члени команди не могли перейти на наступний рівень і я розумію, чому: ми з Женею два «танки», які постійно генерують ідеї і йдуть далі, вперед. За нами треба встигати! Але не всі можуть і не всі хочуть. Справа не в тім, що ці люди якісь «не такі»: я знаю, що з нами може бути дійсно складно. Але я переконана, що «передавлювати» працівника не потрібно. Мені не подобається продукувати таку енергію, коли люди навколо мене знаходяться у страху. 

Та ось нещодавно у нас була стратегічна сесія, в ході якої я помітила у собі патерн поведінки, який працівники зчитували як контроль. На початку проекту я багато робила сама і соцмережі «підіймала», і на сайт фотографа шукала тобто, займалась усім. З того часу багато процесів довелось делегувати, але мій інтерес до них не зменшився. Деякі працівники сприймали таку мою цікавість до справ як контроль. Після стратегічної сесії ми поговорили з командою, я пояснила, чому так роблю і зрозуміла, що, мабуть, треба-таки вгамувати свою цікавість. Але для мене як для керівника це був класний інсайт!

Які ще свої помилки як керівника, ви можете назвати — ті, які хотілось би виправити чи ті, які ви вже владнали?

Можливо, прозвучить зарозуміло, але, думаю, що в основному я робила все так, як треба. У процесі росту проєкту я відчувала, що і мені, і йому треба змінюватись. Помилка боятись змін: «ми завжди робили так, а, якщо зробимо по-іншому, то все зламається». Я за те, щоби була енергія руху, життя зробити щось інакше: піти на роботу незнайомою дорогою, не телефонувати, а писати. Я намагаюсь додати креативу в робочий процес: проводити зустрічі з командою не в офісі, а в якійсь гарній кав’ярні. З Женею ми й в музеї обговорювали наші справи, і в тир ходили, й на вертольоті літали. 

Ще одна моя персональна «фішка» виписування. Беру папір і складаю список усього, що мене зараз дратує в операційних бізнес-процесах, кожну дрібницю: «сонце світить мені у вікно, ручки в офісі тільки синього кольору, бухгалтер смалить» (сміється). Друга фаза цього процесу написати, як я хочу це змінити. Не обов’язково щось із цим робити, якось виправляти. Викинути проблеми з голови це вже значне полегшення. 

Які плани у вас з командою на 2021 рік?

Ми йдемо на Захід! Нам дійсно хочеться заглибитись у міжнародну історію: у 2020-му ми зареєстрували борщ як національну культурну спадщину, щоб згодом її визнали вже як світову спадщину ЮНЕСКО. Для мене це важливий крок. За ці два роки, доки буде розглядатись заявка, ми хочемо, щоб Женя став відомим за межами України і щоби ми через нього промотували нашу кухню й самобутність. 

То чому #директор_зая?

Директор, тому що директор (сміється). А зая… Десь у 2017-му ми з Женею їздили в рекламну поїздку яхтенної компанії. Люди, які там були, подумали, що ми пара. Нас це насмішило і ми вирішили їм підіграти  —  стали звертатись один до одного «зая», «зая».  З того часу ми так і називаємо одне одного. Я вже настільки звикла, що можу й не обізватись, коли Женя звертається до мене на ім’я.

Фото: Влад Нагорний